Що таке FPV-дрон і чим він відрізняється від звичайного квадрокоптера?
FPV означає керування за відеокартинкою, яку апарат передає пілотові в реальному часі. В офіційному описі безпілотного авіаційного комплексу Міноборони перелічує серед складників комплексу не лише сам БпЛА, а й наземну станцію керування, ретранслятор сигналу, комунікаційні елементи та окуляри пілота – саме окуляри й роблять політ «від першої особи».
Звичайний споживчий квадрокоптер зазвичай літає з планшетом або смартфоном на пульті та з великою часткою автоматики: утримання позиції, повернення додому, стабілізація. FPV-платформа, навпаки, будується з окремих вузлів і значно більше залежить від якості радіоканалу та відеотракту.
Тому в розмові про FPV майже завжди йдеться не про «ще один дрон», а про зв'язку «апарат + радіолінк + відео + пульт + окуляри», де слабка ланка визначає результат.
Що таке БпАК і за якими ознаками їх класифікують?
Міноборони визначає безпілотний авіаційний комплекс як зразок озброєння, який виконує з повітря різні військові задачі – зокрема розвідку, спостереження, моніторинг, корегування вогню та радіоелектронну боротьбу. Типовий комплекс складається з безпілотних літальних апаратів, наземної станції керування, ретранслятора сигналу, комунікаційних елементів і окулярів пілота.
Офіційна класифікація йде кількома осями: за призначенням (бойові та спеціальні – ретранслятори, мішені, засоби спостереження і моніторингу), за типом літального апарата (літакового, вертолітного, мультироторного) та за дальністю застосування (тактичні, оперативні, стратегічні). Є ще поділ за місцем базування, способом зльоту й посадки, типом керування польотом.
У цьому тексті ми розглядаємо дрони як платформи й системи керування, а бойове застосування не описуємо.
Які категорії безпілотних систем є в офіційному каталозі Brave1 Market?
Brave1 Market – державний маркетплейс оборонних технологій, який офіційно описує себе як «платформу швидкої доставки інновацій на фронт». У розділі БПЛА каталог має, зокрема, такі окремі категорії: коптер-розвідник, літак-розвідник, літак-фотольот, перехоплювач, дрон на оптоволокні, носій ретранслятора, дрон-матка, аеростат, фальш-цілі, а також суто бойові типи.
Тобто слово «перехоплювач» у запитах людей відповідає реальній окремій номенклатурній категорії в офіційному каталозі, а не маркетинговому ярлику. Поруч живуть категорії комплектуючих: польотні контролери, сенсори, камери, двигуни, антени, акумулятори, наземні станції керування, ретранслятори, оптоволоконні котушки.
Технічних деталей бойових категорій ми тут не розбираємо – це поза межами теми.
Що таке DJI Mavic 3T і чим він відрізняється від Mavic 3E?
Mavic 3T і Mavic 3E – дві моделі серії DJI Mavic 3 Enterprise. За офіційною таблицею характеристик DJI, 3T має тепловізійну камеру з відеовиходом 640×512 за 30 кадр/с, крок пікселя 12 мкм, діагональне поле зору 61°, еквівалентну фокусну відстань 40 мм і діафрагму f/1.0.
Головна відмінність: у Mavic 3E тепловізійної камери немає. Натомість у 3E ширококутна камера на матриці 4/3" з 20 Мп і змінною діафрагмою f/2.8–f/11, а в 3T – матриця 1/2" з 48 Мп і фіксованою f/2.8. Телекамера в обох – 1/2" 12 Мп, цифровий зум 8x (56x гібридний).
За офіційними даними, максимальний час польоту – 45 хвилин зі стандартним акумулятором серії (36 хвилин у європейській версії C1), максимальна дальність передачі даних у зонах CE/SRRC/MIC – 8 км, робочий діапазон температур – від −10 °C до 40 °C.
Чим Mavic 3 Pro відрізняється від моделей серії Enterprise?
DJI Mavic 3 Pro – споживча модель. За офіційною сторінкою характеристик вона має систему з трьох камер: основна Hasselblad на матриці 4/3" з 20 Мп, середня телекамера 1/1.3" з 48 Мп і телекамера 1/2" з 12 Мп. Максимальний час польоту – 43 хвилини за тестових умов DJI.
Серія Enterprise (Mavic 3E і Mavic 3T) – інша лінійка з іншим набором камер і, у випадку 3T, з тепловізійним каналом. Саме через це запити «мавік 3» і «мавік 3 про» часто означають зовсім різні апарати, хоча назви схожі.
Практичний висновок простий: порівнювати варто не назви, а конкретні рядки офіційної таблиці характеристик – розмір матриці, кількість мегапікселів, зум, час польоту й робочі температури.
На що дивитися в характеристиках дрона з камерою?
Орієнтир дають самі офіційні таблиці виробників. У них є кілька рядків, які реально змінюють результат: розмір матриці (наприклад 4/3" проти 1/2"), кількість мегапікселів, тип зуму (цифровий чи гібридний), наявність окремого тепловізійного каналу та його роздільність.
Другий блок – умови роботи: максимальний час польоту, максимальна дальність передачі даних (у DJI вона різна для регуляторних зон CE/SRRC/MIC і FCC) та робочий діапазон температур. Для серії Mavic 3 Enterprise DJI офіційно вказує −10 °C…40 °C – це важливо саме для зимових задач.
Третій блок – формати запису: 3E підтримує JPEG і DNG (RAW), 3T – лише JPEG. Якщо потрібна подальша обробка матеріалу, цей рядок вирішує все.
Що таке пульти RadioMaster TX12 і TX16S і для чого вони потрібні?
Це апаратура керування моделями (радіопульти). За офіційними сторінками виробника, TX12 Mark II підтримує до 16 каналів залежно від приймача, має монохромний дисплей 128×64, гімбали на датчиках Холла та прошивку EdgeTX; радіочастина – у версії ExpressLRS або CC2500 на вибір.
TX16S Mark II теж дає до 16 каналів, але має 4,3-дюймовий кольоровий сенсорний дисплей 480×272, гімбали на датчиках Холла та внутрішній радіомодуль у двох варіантах: 4-in-1 мультипротокольний (CC2500, CYRF6936, A7105, NRF2401) або ExpressLRS на SX1280. Робочий діапазон – 2.400–2.480 ГГц із регульованою потужністю передавача.
Ключове тут не «бренд», а сумісність: протокол пульта мусить відповідати приймачу на апараті, інакше зв'язка просто не працює.
Що таке ExpressLRS і чому радіолінк важливий не менше за сам дрон?
ExpressLRS офіційно описує себе як «High Performance Open Source Radio Control Link» – повністю відкритий канал радіокерування, створений для максимальної дальності, швидкості й пропускної здатності. Проєкт заявляє широку підтримку обладнання в діапазонах 900 МГц і 2.4 ГГц.
Це означає, що одна й та сама модель пульта може працювати в різних діапазонах залежно від установленого радіомодуля – і що «дальність» є властивістю зв'язки «пульт + приймач + антени + умови», а не характеристикою корпусу апарата.
У практиці підрозділів саме радіоканал найчастіше стає обмеженням, тому документувати його конфігурацію варто так само ретельно, як і решту ТТХ.
Чи підходять дитячі та мінідрони для навчання пілотів?
Дитячі квадрокоптери й мінідрони – це споживчі іграшки: вони не мають ні станції керування, ні ретранслятора, ні тих характеристик, які описані в офіційних таблицях робочих платформ. Для базового відчуття керування вони іноді придатні, але повноцінною підготовкою не є.
Офіційна інфраструктура натомість передбачає окремий клас засобів навчання: у каталозі Brave1 Market є самостійний розділ «Симулятори». Тобто держава визнає тренажери окремою номенклатурою, а не похідною від «дрона подешевше».
Якщо мета – вчитися, логічніше питати не «який дрон взяти дитині», а які симулятори й навчальні платформи вже доступні офіційно.
Що означає «кодифікований» дрон і чому це важливо для підрозділу?
Міноборони формулює це прямо: кодифікація – це фактично офіційне визнання виробу зразком озброєння або військової техніки. Новий зразок класифікують, визначають назву, описують характеристики, вносять ці дані до Каталогу предметів постачання та присвоюють номенклатурний номер НАТО (NSN).
Наслідок суто практичний: лише кодифікований зразок можна обліковувати й списувати – тобто ним можна керувати як номенклатурою. Україна має статус повноправного члена (Tier 2) системи кодифікації НАТО з 2019 року, а центральним органом кодифікації є Головне управління забезпечення супроводження життєвого циклу озброєння та військової техніки.
Сам NSN – 13-значний: перші чотири цифри це група і клас за класифікатором ACodP-2, наступні дві – код національного бюро кодифікації, решта дев'ять – унікальний номер предмета постачання.
Як підрозділи офіційно отримують дрони, якщо не через магазин?
Основний офіційний канал – Brave1 Market. За описом самого маркетплейсу, виробники й представники військових підрозділів мають особисті кабінети, через які відбуваються децентралізовані закупівлі. Військові можуть придбавати кодифіковані та некодифіковані БПЛА, РЕБ, НРК і комплектуючі за кошти підрозділів за спрощеною процедурою згідно з постановою КМУ № 1275.
Окремо працює механізм е-балів: уповноважені особи від підрозділів можуть купувати кодифіковані БПЛА, НРК і РЕБ, а також некодифіковані FPV-дрони зі злітною масою до 15 кг за е-бали в межах програми «Армія дронів Бонус» (продаж розпочався 1 серпня 2025 року).
Важливо для волонтерів і фондів: маркетплейс прямо зазначає, що його товари можуть купувати не лише військові, а й представники органів місцевого самоврядування, благодійні фонди та волонтери. Цін і крамниць ми тут не радимо – лише описуємо офіційний механізм.
Яку документацію готують на новий зразок БпАК і хто проводить випробування?
За офіційним описом Міноборони, для кодифікації БпАК виробник подає до Головного управління п'ять документів: лист-опис виробу з тактико-технічними характеристиками, технічні умови, програми і методики випробувань, акт випробувань із протоколами на кожну характеристику, а також експлуатаційні документи.
Кожен документ має свій стандарт: лист-опис із ТТХ розробляють за ДСТУ-Н 4486:2005 та розділом 6 ДСТУ В 15.201:2022, технічні умови – за ДСТУ-Н 4486:2005 (і реєструють у базі «Технічні умови України» ДП «Укрметртестстандарт»), програми й методики – за ДСТУ В 15.211:2023.
Порядок кодифікації безпілотних систем визначає постанова КМУ від 11.11.2022 № 1275 (зі змінами), яка передбачає три варіанти процедури – за пунктами 27, 29 або 30. Після опрацювання документів збирається тимчасово діюча комісія, і за позитивного результату виріб отримує NSN та витяг з Каталогу предметів постачання.
Що таке «Залізний полігон» і кому він потрібен?
Це сервіс Міноборони для виробників озброєння та військової техніки. Офіційний опис: можливість випробувати зразки на різних етапах їхнього створення, з доступом до полігонів, професійною експертизою, супроводом під час тестувань, консультаціями військових експертів і допомогою у напрацюванні методології випробувань.
Доступ до полігонів заявлено як безкоштовний, заявку подають онлайн. Її послідовно розглядають Центральне управління військової освіти і науки Генерального штабу ЗСУ, далі перевіряє Служба безпеки України, а на фінальному етапі – Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки.
Для малої команди це важливо тому, що власна випробувальна база потрібна не завжди: методику й протоколи можна напрацювати на державному майданчику.